я в музеї працювала. Нічого особливого і вишуканого не знайшла...Ось тільки коні запамяталися...Сталося у нас горе на конюшні. Перед святом Різдва, 5 січня завалився кінь, на моїх очах, та очах інших людей... Я побігла задопомогою, але кочегари відмовили підривати свою жирні дупи... А Завгар приїхав на своїй перделці і почав фонити... Наче кінь на вигулі ковтнув холодного повітря і вирішив відкинути копита... Насправді, кінь помер тому що в нього ще до цього були коліки, іще в ту давнину коли був живий Пєтя... Далі, кочегари привязали до трактора мертвого Браслета... Він лежав біля конюшні три дні... Ці зимні, холодні вечори, я сиділа і розмовляла з душею....Коли заходила годувати коней одне стійло було пусте, на очах зявлялися важкі холодні сльози... Нікому не було до нас діла... Ніхто не вірив у те що сталося... Нехотілося розмовляти... Ми не спали, коні через стінку турботливо рухалися, а я томущо мучили думки... Це наче втратив рідну душу... І вже незможиш побачити, обійняти, і відчути його тепло... Через три дні за тілом приїхали, і повезли на обстежиння... Пройшло стільки часу, а ми й досі незнаємо, де тіло Браса...